Методична розробка виховного заходу на тему:

«В людей і в себе віри не втрачаю»

Тема. В людей і в себе віри не втрачаю.   

Мета. Познайомити учнів з творчістю поета – земляка

                       Володимира Варфоломійовича Назаренка,   

                       розкрити витоки його творчої  наснаги,   показати,

                       як справжній талант виростає із землі, де він

                       народився, твориться поезія і пісня. Розвивати

                       творчу уяву і вміння аналізувати  поетичні твори,

                       прищеплювати естетичні смаки. Виховувати любов

                       до справжнього мистецтва, до рідної землі, до

                       свого народу, його священних оберегів.

Методи і прийоми. Розповідь учителя, виступи учнів з

                       повідомленнями, виразне читання   поезій, творче

                       завдання, виконання пісень.

Унаочнення . Ілюстративний матеріал, виставка творів поета, .

Епіграф  . Дарунком долі новий день стрічаю,

                  Добром для світу білого світаю,

                   Зажуру й радість бабиного літа

                   Віночком в пісню щирую вплітаю.      

                                                  Перебіг виховного заходу

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель Сьогодні ми зустрінемося ще з одним нашим земляком маловідомим поетом Володимиром Варфоломійовичем Назаренком . Він не був  членом Спілки письменників, твори його друкувалися лише в місцевій та обласній пресі. На жаль, за життя не вийшла  жодна збірка – так склалася його доля.

   Але поезія Володимира Варфоломійовича не може не хвилювати серця кожного своєю проникливістю і щирістю. Мабуть, саме через це і взяла до свого репертуару незабутня Раїса Кириченко декілька пісень на його слова і виконувала їх поряд з піснями всесвітньо  відомих  авторів на своєму ювілейному концерті. Це – «Сонечко любові» та «Святвечір» (музика О.І.Чухрая).

   Народився і жив в дорогій його серцю Березовій Рудці, що на Пирятинщині, Полтавської області. Весь Володимир – в його поезії. Йому боліла і одинока, покинута напризволяще старість, і зникаючі з карти України колись багатолюдні села, зарослі бур’янами поля, замулені джерельця і пересохлі ріки. А ще – найстрашніші наші біди: бездуховність, байдужість до людини та її проблем, зруйновані через горілку сім’ї, зламані долі.  А як по – дитячому радів зимовій хурделиці, весняному сонечку,  «травинці кожній і билиночці», зустрічі із щирими добрими друзями. Болів душею за кожну знедолену чи хвору людину, завжди приходив на допомогу всім, хто прохав її через газету «Сільські вісті», чи по радіо та телевізору. І це з його статками сільського кіномеханіка, а згодом шкільного лаборанта.

   Дорогі його серцю односельці – кутківці постають як живі у в його поезіях.

            Любов до малої Батьківщини, Березової Рудки і до України, а то і до всього світу  вміщувалася в його доброму, чутливому серці. «В людей і в себе віри не втрачаю» - його девіз.

            Підступна хвороба зробила неможливим його особисте щастя, про яке він так мріяв, і хотів, щоб всі навколо були щасливі.

            Поезія Володимира Назаренка вчить людяності, добра, уваги і поваги до людей.

 Творче кредо.

Не прагну я забратись на вершину,

Щоб крикнуть звідти: - „Я, мов, ось який!”

Шукаю у житті свою стежину,

Спішу струмком  співучим у низину,

Степам втоляти спрагу в суховій.

Ясний, простий,- та зовсім вже не простий

Неоднозначний всім для сприйняття.

В посмішці добрій    і невільній злості,

Разом пекельний грішник і апостол,

В бурхливім морі нашого життя.

Не замикаюсь я в своєму світі

Хатиною самотньою в полях,

Методичну розробку виховного заходу та презентацію до нього можна скачати в каталозі файлів